Артикуляційна гімнастика – це комплекс вправ для органів мовного апарату: губ, язика, нижньої щепепи, дихання.
Вона сприяє:
-формуванню у дитини правильної вимови звуків;
-виправленню наявних порушень звуквимови;
-виробленню чіткої дикції;
-успішному оволодінню іноземними мовами;
-ораторського мистецтва.
Чітка звуковимова та дикція необхідна не тільки для результативного спілкування, але і для успішного оволодіння письмом. Перед тим, як записати слово, ми спочатку його промовляємо про себе. Тому вади звуковимови призводять до неправильного використання букв при письмі.
Артикуляційна гімнастика не має залишатися надбанням тільки вчителів — логопедів. Вона повинна бути в арсеналі кожного вихователя, учителя початкових класів, керівника гуртка виразного читання, батьків. Засвоюючи з дітьми абетку, навчаючи їх грамоти й читання, батьки, вихователі і вчителі повинні звертати увагу на особливості артикуляції того чи іншого звука, проводити артикуляційні фізкультхвилинки. Коли ми маємо на меті тільки покращення дикції, артикуляційні вправи можуть застосовуватися довільно, у будь-якій послідовності, як ігровий момент або своєрідна щоденна фізкультхвилинка під час різноманітних занять.
У логопедичній роботі артикуляційна гімнастика є важливою складовою усього комплексу заходів, спрямованих на подолання мовленнєвих вад і виховання правильної вимови звуків. Починати роботу потрібно з вивчення назв органів артикуляції. Наступний крок — навчити дитину спостерігати за роботою органів артикуляції, фіксувати увагу на окремих моментах артикуляції, знаходити спільне і відмінне в положеннях органів під час вимови того чи іншого звука, свідомо керувати рухами щелепи, язика та губ, відчувати їх та контролювати їхню роботу. Дитина має навчитись давати інформацію про роботу того чи іншого мовленнєвого органа в процесі артикуляції: про положення язика в роті, про напрям струменю повітря, що видихається. Якщо дитина не може словесно описати положення органів артикуляції, їй слід допомогти, задаючи альтернативні запитання: «Губи посміхаються чи витягнуті трубочкою?», «Струмінь повітря тече на кінчик язика чи вбік, у щоку?», «Кінчик язика піднятий угору чи опущений униз і ховається за нижніми зубами?». У кращому засвоєнні дитиною назв органів артикуляції, усвідомленні їх положення та рухів допоможуть схеми, показ того чи іншого органа в себе. Корисним є також моделювання артикуляції за допомогою руки дорослого і самої дитини, тобто унаочнення матеріалу. Наприклад, язик можна порівняти з кистю руки дитини, показати на ній кінчик язика, спинку, боки, рівчачок. Перш ніж виконувати певну вправу для язика, наприклад «чашечку», дитина вчиться виконувати її власною долонею. Це допомагає дитині краще зрозуміти те, чого від неї хочуть.
Наступна задача — сформувати артикуляторні (рухомовленнєві) вміння та навички. Рекомендується артикуляційна гімнастика для підготовки правильного артикуляційного укладу. Важливим є правильний підбір вправ для постановки певного звука, послідовність і точність їх виконання. Вправи для язика та губ зміцнюють м’язи, формують м’язову готовність до вимови того чи іншого звука, розвивають, уточнюють та вдосконалюють основні рухи органів мовлення. Гімнастику тривалістю 3 - 5, а іноді 5 - 10 хвилин треба проводити щоденно, щоб закріплювались рухові навички дитини. Спочатку вона проводиться під контролем зору, перед дзеркалом, у подальшому — без дзеркала, з опорою на власні кінестетичні відчуття дитини. Проводити її потрібно емоційно, в ігровій формі.
